Vitality notes

Мав я необережність відкоментити у жужику пана dapix, а він мені закину фотку
Правила прості:

1. ви залишаєте коментар до цього посту
2. я вибираю у вас в жж (блозі) фоту, і прошу розповісти максимум цікавого про неї
3. ви постите розповідь з фотою в своєму жж (блозі) і переписуєте ці умови фотофлешмобу

Фото:

На фото — Марина. То був дужецікавий час. Саме розпочав свої експерименти з плівкою. То була третя по рахунку плівка. Звичайно, про супер якість і якусь високо-художність мова не йшла. Але сповнений новими враженнями, я ходив помісту і фоткав різні цікаві миттєвості. І от, я вирішив відвідати друзів, які працюють в магазині взуття ecco. А там якраз була Марина. От я її і клацнув на свій «Зеніт». Далі на простєнькому сканері зі слайд-модулем я перевів отой і решту кадрів у цифру, так получилася збірка «Photofilm III». А я, натхненний пішов до маґазину, і придбав наступну плівочку.

Останнє на Твіттері:

Після кількох годин of gettin’ inspiration, остаточно зневірився у спіральних властивостях умінь, пішов спати. Амінь….

Я люблю фантазувати. На теми, які стосуються майбутнього. Майбутніх технологій. І мені здається що, без отаких думок-фантазій не можуть народжуватись оці фантастичні речі, які зараз є повсякденним «шерптрєбом». Хто любить читати стару фантастику — той мене зрозуміє. Отже я спробую влити трішки фантастики до цього блогу.

HDD
Розпочнемо з вінчестерів. Мені здається що за кілька років зникне потреба у вінчестерах великих об’ємів для персональних комп’ютерів, mp3-плеєрах та інших пристроях, на яких потрібно зберігати інформацію. А навіщо? Згідно Закону Мура пристрої збільшують свою місткість. Але не варто забувати про розвиток телекомунікацій, мереж та дата-центрів. Тепер де завгодно можна отримати доступ до високошвидкісного Інтернету (чи іншої мережі), а там отримати доступ до необхідної інформації. Будь-коли, у будь-який час. Уявіть, що вам хочеться прослухати старенький альбом Depech Mode чи свіженьке відео Pink. Будь-ласка — натискайте «connect» та слухайте улюблені треки прямо з інтернету, не завантажуючи Ñ—Ñ… на свій комп’ютер. Хочеться прослухати ще кілька разів – не проблема, аудіо-файл нікуди не дівся, тож слухай скільки влізе. Кількість дата-центрів росте, тож навіщо себе обтяжувати великими об’ємами, нехай про це попіклуються хостери. Тепер вже існують магазини які продають аудіофайли на повістю а по к-Ñ‚ÑŒ прослуховувань. З фотками Ñ– документами те ж саме. Ð’ мережі достатньо сервісів які пропонують збереження власних фотоархівів.
iPod’и теж стануть зменшувати об’єми своїх вінчестерів.. ну принаймні не збільшуватимуть. Маючи будь-яке високошвдкісне з’єднання можна отримати досуп до власної аудіо-бібліотеки, яка тихо-мирно зберігається десь в Гренландії. Можна сперечатись про надійність таких дата-центрів. Чи не упаде раптом якась бомбочка на одну з будівель, в якій знаходиться вервак. Ну в такому випадку можна лишень надіятись про те, аби сусіди часом не затопили квартиру, а з нею домашній комп’ютер, чи привязувати кота, який міг би вкоїти щось, що призвело б до поламки домашнього жорсткого диску. Про безпеку та приватність. Відомо що приховують Ñ– бояться лише Ñ‚Ñ– хто мають що приховувати Ñ– боятись. Це не стосується звичайних нормальних людей. Параноїків Ñ– колекціонерів ми не чипаємо.
Фотоапарати теж будуть оснащені Wi-Fi і будуть відправляти щойно експоновану фотку на сервер.

Читати далі »

Я не притендую на “високохудожествєннасть”, але от намалював різнобарвними барвами новий 2009-й рік. Хочу щоб у всіх він був таким класним (Ñ– трішки крейзанутим :))

Ось останній тиждень у багатьох моїх жж-фрнедів спостерігались пости-підсумки минаючого року. А я мабуть не буду цього писати. Бо, як тільки збираюсь щось подібне надрукувти, як з’являється якась подія, що заважає зосередит

Франківськ важко назвати провіційним містом, де вночі люди сплять, а вдень щось роблять Ñ– нікому до цього немає діла. Достатньо згадати «Станіславський феномен» Ñ– все виявляється зовсім інакше… Інакше кажучи, ІФ (так інколи його називають його мешканці) — це простір, де постійно відбуваються метаморфічні перетворення з метою викристалізовування естетичного сприйняття, яке має невпинний характер Ñ– як «сніг на голову» падає всім далеким Ñ– не далеким індивідам, тої ж столиці.
Виставка вже заслуговує особливого сприйняття, саме через особливе місце розташування — в минулому треш-бейсмент, тепер «Арт-галерея «Марґінеси». Отже, Ростислав Котерлін і Олекса Фурдіяк показують не тільки файну стальну дупцю, але й семантично-кольорові матерії візуального буття. Дивитись фото by Andy aka Andy.

Я не Ñ” особливим прихильником відео ігор. Ð’ дитинстві в мене була кітайська ігрова приставка (піратська копія Atari 2600), в якій було вбудовано кілька ігор, які переключалися по черзі, шляхом натискання одного тумблера. Джойстики завжди ламались, тому обосливо багато часу прододити за консоллю не доводилося. Згодом у моїх друзів почали в’являтися продвинутіші консолі. Ð’ той час як більшість моїх одноліток бавилися у Dendy чи Sega, я розбирався з радіо-електронікою. Пістійно щось придумував, відшуковував схеми Ñ– паяв. Запах розплавленої каніфолі завжди вирував у моїй кімнаті. Я отримував надзвичайне задоволення створюючи якісь цікаві речі — метало-детектор, переговорний апарат, система сигналізації Ñ– зрештою — радіо-передавач.
Згодом в школі я познайомився з комп’ютером. Це був позакласний урок інформатики, який вів молодий викладач. Він завів всіх у клас Ñ– почав розповідати про комп’ютер, про його будову, команди Ñ– програми. Показав нав Ñ– гру. Це був найелементарнійший прототип гри «Worms». Однокласники швидко втупилися в монітори Ñ– гайда грати Ñ– не звертати уваги на вчителя. Мені ж було не цікаво, ну… спочатку прикольно… а потім набридло Ñ– я хотів чогось цікавішого. Але наступного уроку так Ñ– не було. Викладача забрали у армію а нам сказали щоб чекали до 10 класу, там буде предмет «Інформатика». Тоді був час стрімкого відкривання різноманітних ігрових клубів (залів). І біля мого дому відкрився один. Бував я там часто. Але мене більше цікавили не Sega Mega Drive чи Sony Play Station а старенькі АйБіЕми, Делли чи ХеПешки, які на той час тягали з Німеччини. Коли випадала якась копійка, брав час гри на комп’ютері але ігри приктично не грав, ну хіба що «Цівілізацію». Натомість лазив по компу, родивлявся інтерфейси Ñ– шукав щось цікаве. Але радів я не довго бо оплачений час закінчувався Ñ– я на фоні криків, визгів Ñ– ще якихось звуків, граючих дітей, опустивши голову, йшов додому…
Читати далі »