Vitality notes

Я не Ñ” особливим прихильником відео ігор. Ð’ дитинстві в мене була кітайська ігрова приставка (піратська копія Atari 2600), в якій було вбудовано кілька ігор, які переключалися по черзі, шляхом натискання одного тумблера. Джойстики завжди ламались, тому обосливо багато часу прододити за консоллю не доводилося. Згодом у моїх друзів почали в’являтися продвинутіші консолі. Ð’ той час як більшість моїх одноліток бавилися у Dendy чи Sega, я розбирався з радіо-електронікою. Пістійно щось придумував, відшуковував схеми Ñ– паяв. Запах розплавленої каніфолі завжди вирував у моїй кімнаті. Я отримував надзвичайне задоволення створюючи якісь цікаві речі — метало-детектор, переговорний апарат, система сигналізації Ñ– зрештою — радіо-передавач.
Згодом в школі я познайомився з комп’ютером. Це був позакласний урок інформатики, який вів молодий викладач. Він завів всіх у клас Ñ– почав розповідати про комп’ютер, про його будову, команди Ñ– програми. Показав нав Ñ– гру. Це був найелементарнійший прототип гри «Worms». Однокласники швидко втупилися в монітори Ñ– гайда грати Ñ– не звертати уваги на вчителя. Мені ж було не цікаво, ну… спочатку прикольно… а потім набридло Ñ– я хотів чогось цікавішого. Але наступного уроку так Ñ– не було. Викладача забрали у армію а нам сказали щоб чекали до 10 класу, там буде предмет «Інформатика». Тоді був час стрімкого відкривання різноманітних ігрових клубів (залів). І біля мого дому відкрився один. Бував я там часто. Але мене більше цікавили не Sega Mega Drive чи Sony Play Station а старенькі АйБіЕми, Делли чи ХеПешки, які на той час тягали з Німеччини. Коли випадала якась копійка, брав час гри на комп’ютері але ігри приктично не грав, ну хіба що «Цівілізацію». Натомість лазив по компу, родивлявся інтерфейси Ñ– шукав щось цікаве. Але радів я не довго бо оплачений час закінчувався Ñ– я на фоні криків, визгів Ñ– ще якихось звуків, граючих дітей, опустивши голову, йшов додому…
(more…)

Читати далі »